На Черкащині є святе місце, до якого не заростає стежинка людської шани, – це садиба батьків Тараса Григоровича Шевченка, де зростав майбутній поет. Великою любов’ю і піклуванням оточили шанувальники Кобзаревого слова все те, що пов’язане з його ім’ям.

Справжня хата батьків не збереглася, адже, за переказами, вона згоріла від удару блискавки ще в 1890-х роках. На той час в хаті вже ніхто не проживав, бо родичі по старшому братові Микиті поруч мали іншу хату. І вони, щоб якось означити місце розташування хати батьків поета, вирішили вкопати камінь із млинового жорна саме на тому місці.  

Загальний вигляд садиби Шевченків, поч. ХХ ст.
Справа видніється млинове жорно, встановлене на місці, де стояла хата батьків поета.

З того часу вона стала доступною для шанувальників творчості нашого Пророка. В 1924 році на цій садибі поряд із млиновим колом було встановлено погруддя Тараса Шевченка, а незабаром село Керелівку перейменовано на Шевченкове. 1935 року розгорнулося будівництво літературно-меморіального музею, який відкрили в 1939 році.

 

До наших часів на подвір’ї, де зростав Тарас Шевченко, не збереглося жодної споруди. Щоб відтворити забудову дворища в тому вигляді, в якому воно було у першій половині ХІХ ст., можна звернутися до літературних та архівних джерел і, насамперед, до творчості самого поета. У повісті «Княгиня» він так змальовує оселю своїх батьків: «И вот стоит передо мною наша бедная, старая белая хата, с потемневшею соломенною крышею и черным димарем, а около хаты на прычилку яблуня с краснобокими яблоками, а вокруг яблони цветник, любимец моей незабвенной сестры, моей терпеливой, моей нежной няньки! А вот у ворот стоит старая развесистая верба с засохшей верхушкою, а за вербою стоит клуня, окруженная стогами жита, пшеницы и разного всякого хлеба; а за клунею, по косогору, пойдет уже сад. Да какой сад! Густой, темный, тихий, словом, другого такого саду нет на всем свете. А за садом левада, а за левадою долина, а в долине тихий, едва журчащий ручей, уставленный вербами и калиною и окутанный широколиственными темными зелеными лопухами…». 

Як відомо з історичних джерел, цю садибу було придбано приблизно у 1818 році у селянина Хоми Тетерюка за 200 карбованців асигнаціями. Ось згадки про це дворище правнука Хоми – Семена Тетерюка у 1917 році:

«Та хата належала моєму прадідові, яку батько Тараса, Григорій Іванович Шевченко, переїхавши із села Моринці в рідне село Кирилівка, купив у нього. Хата стояла причілком до вулиці, де було одне вікно, на схід сонця вікон не було, а на захід були двері і двоє вікон. На причілку хати росла яблуня і квітник. Як тоді казали, квітник старшої сестри Катерини. Попід хатою тягся глибокий і довгий аж до воріт льох, у який до краю не можна було й пройти від нехвату свіжого повітря. Я з племінником Шевченка Прокопом Микитовичем, який проживав на цій садибі і в цій хаті, лазили в той льох і бачили на стінах льоху намальовані півники, коники та інші малюнки, які, з переказів старших, казав Прокіп, малював дядько Тарас, ще як був хлопчиком».  

А ось згадки про садибу родички Тараса Шевченка Людмили Прокопівни Шевченко: «В ріднім селі Шевченкове, Кирилівці, досі носить назву «батьківщини» маленький садочок в садибі онуків поета – дітей Прокопа Микитовича, брата Тарасового. На тім місці стояла хата батьків Тарасових, котру він описав у своїх оповіданнях та змалював у своїм альбомі. Вона згоріла літ тридцять п’ять тому назад. Від пожежі заціліли дві посмалені ікони, стіл і дубовий ослін, на якому малим спав Тарас. Прокіп Микитович, котрому належала ця садиба, все своє життя мріяв збудувати «капличку», де була б адресна книжка записів відвідувачів, яких було дуже багато. Але ця мрія осталась мрією – лише перед самою смертю він поставив там «пам’ятник» – вкопав млинове коло, а один з відвідувачів, петроградський художник, написав на нім пам’ятку олійною фарбою «тут була хата Тараса Гр. Шевченка».

У сторіччя народин Тараса гурток київських громадян зробив складку і вислав якусь суму грошей на руки кирилівського фельдшера, щоб упорядкував той шматочок землі. Зразу впорядковано було його на три роки (по 5 крб.), а гурт кирилівської молоді завів дуже гарний квітник, засадив ту площу овочевими та декоративними деревцями, зробили живопліт з акацій.  Пізніше перенесено було сюди з церковної площі п’єдестал з-під бюста «царя освободителя» і вкопано поруч з каменем. Хтось подарував маленьке гіпсове погруддя і його поставлено на постаменті, але за кілька років воно розвалилось від вітру та дощу і напис на камені стерся…» (журнал Україна, №1 – 2 за 1925 рік).

Вхід в льох, фото 1939 року

Бюст Т.Г.Шевченка.
Фото із фондів заповідника, 1925 р.

Пам'ятний знак на місці хати батьків, фото 1985 р.

З художньої спадщини Т.Г.Шевченка зберігся малюнок батьківської хати 1843 року під час першого приїзду в Україну. Цей відомий усім з дитинства малюнок – неоціненне джерело для відтворення образу хати, де пройшло дитинство поета. Саме за цим малюнком і відтворили хату батьків Тараса Шевченка у селі Шевченковому, двері якої гостинно відчинені для всіх шанувальників творчого спадку нашого Кобзаря.