| |
|
|
| |
|
|
ВОЛОДИМИР БОЙКО
Нар.09.03.1958 |
 |
|
Народився Володимир Григорович у селі Шевченковому якраз на роковини Тараса Шевченка.
Ще у школі відчув потяг до малювання та літератури, зокрема, поезії. На сьогодні автор має чималу колекцію власноруч створених графічних робіт: портрети відомих людей, друзів та односельчан.
В.Г.Бойко написав уже більше тисячі віршів і має п'ять збірок лірики, сатири, гумору: "Пряме попадання" (2011р.), "Все природнє" (2012р.), "Чиста правда" (2013р.), "Сільська сторінка" (2014р.), "Недільний пейзаж" (2016р.).
Останні дві збірки цілком присвячені рідному селу, на прикладі Шевченкового відображаючи людей і природу будь-якого українського села. |
|
У своїх творах автор змальовує землю своїх батьків, природу рідного краю, село і людей, які живуть у ньому.
В його доробку є і прозові оповідання, написані пісні, деякі з них покладені на музику. Друкувався неодноразово в газетах "Шевченків край", "Сільські вісті", "УЮТ", в журналі "Апостроф".
|
ПОКЛАДІМО КВІТИ
Покладімо квіти до Шевченка,
До натомлених шляхами ніг,
На граніт холодний монумента,
Покладіть букет барвистих квіт.
Понесімо квіти Кобзареві,
Пом’янімо душу земляка,
Що літає ясною зорею
Над водою срібного струмка.
Поливаймо квіти біля хати,
Поряд зі стежиною в садок,
На могилі, де спить вічно мати,
Де бджола злітає із квіток.
Посадімо квіти на могилі,
Хай на ній безсмертники цвітуть,
А птахи у небі сизокрилі
Мудрість в світ Тарасову несуть.
На горі Чернечій покладімо квіти,
Хай суцвіттям вкриється гора,
Хай «Кобзар» читають наші діти,
А Тараса слово не вмира.
|
|
|
|
|
ЛЮБІТЬ СЕЛО
Любіть село, як свою матір.
Зігріє, рідне, завсігда.
А небо - ніби стеля в хаті,
Земля-долівка не тверда.
Сади, як віковічні храми,
В них райська птиця проліта
Й співає високо над нами,
Ніхто уваги не зверта.
Поля – широкі скатертини
Чи полотняні рушники.
Кущі колючої шипшини
Попротикали їм боки.
Ген став пластиною відбився,
Прогнав туман, як сталь, блищить,
На горизонті щільно злився
Із небом, що не розлічить,
Де край його, а де початок
У синю даль, що без кінця.
Моє село, а я – нащадок…
Любіть село не для слівця.
|
РАНОК НА САДИБІ
Рання тиша на садибі…
Ніч у ранок перейде…
З краю неба на відшибі
Промінь врізавсь в переддень.
Нанизавсь туман на гілку,
Диха поряд сонний став,
В густій стрісі на причілку
Знявсь лелека, поверстав.
Пелюстки заворушились
Іще в сонних квіточках.
Роса скапує, умились
При ранкових при зірках,
Ніби зорі, на подвір’ї
Розрослися, пломенять
Всі барвистії, не сірі,
Бджоли пробують сідать,
Все кружляють, як по колу,
Чи пора нектар збирать?
Соловейко своє слово
Пуска яром пролунать,
Стежка стрічкою від хати
В сад вишневий повела.
Вишні…
Можна б і нарвати,
Якби вже пора була… |
|
|
Шевченків хата з перелазом…
Криниця. Яблунька цвіте.
Під призьбу з глиняним намазом
Трава нетоптана росте.
Калина щойно відцвілася,
А липам рано, не пора.
Колода, камінь стерлись в часі,
До блиску стерла дітвора.
Поперед хати босоногий
В світи націлився Тарас…
Дороги, тернові дороги,
Вберуть красу, літа і час.
Малий Тарас іще не знає,
Куди дорога приведе:
До Кос-Аралу чи Дунаю
Й навік до Канева прийде. |
|
|
ПРИСНИЛАСЬ ХАТА
Чомусь приснилась стара хата...
Уже й поріг переступив…
Отак стілець стоїть дощатий,
На столі свічка. Засвітив.
Дивлюся, лава під стіною,
Та й довга ж, через всю стіну.
Лежанка, піч, відро з водою.
І вітер протягом війнув.
Це шибка тріснула від часу,
А, може, гілкою дожав
Бузок – біля вікна прикраса
–
Давно ніхто не підрізав.
Ще біля печі кочережки,
Під піччю складено полін,
Лопата зроблена з черешні,
Що хліб садила на черінь.
Полиці, мисники, ікони
Над вікнами та по кутках.
Батьки хрестились у поклоні
І нас тримали на руках.
Тепер пустує. Павутина
|
|
Висить зі сволока на діл,
Припала пилом намистина,
Що закотилася під стіл.
І хочеться, щоби наснилось,
Що в хаті батько, баба й дід,
Щоб кругом столу всі розсілись,
І мати ставила обід.
Щоб серед столу борщ гарячий
В здоровій мисці парував.
А апетит з’являвсь звірячий.
Та так гарячий і сьорбавсь.
Щоби коти об ноги терлись,
Просили з столу їм подать.
І батько кидав й трохи сердивсь,
Але не смілився прогнать.
Годинник цокав щоб у хаті,
Просились гирі підтягнуть.
І діти гралися у свято,
Дитячий лепіт було чуть.
Мені схотілось воду пити,
На щоках сльози враз відчув.
Побути в хаті ще, пожити…
Від того, мабуть, і проснувсь.
|
| |
|
|
|
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
| |
|
|
