Г.Дядченко. Автопортрет. 1892 рік

Григорій Кононович Дядченко - ще одна видатна особистість, якою гордяться земляки нашого Кобзаря. Будучи талановитим художником, він прославляв свою малу батьківщину, з особливим задоволенням малюючи керелівські пейзажі. Картини із серії «Село Кирилівка», створені на початку ХХ сторіччя, чарують глядача своїм тонким сприйняттям природи та майстерним, любовним її відтворенням.

На жаль, біографічні відомості про Г.К.Дядченка доволі скупі. Відомо, що народився митець 25 вересня (7 жовтня) 1869 року в с. Кирилівці Звенигородського повіту Київської губернії (тепер село Шевченкове Звенигородського району Черкаської області) в злиденній родині. Достовірних даних про те, де здобував початкову освіту майбутній художник, немає. Проте достеменно відомо, що 1884 року талановитий юнак вступає до Київської рисувальної школи, де навчається завдяки матеріальній підтримці відомого живописця і педагога Миколи Мурашка. 

Року 1889 вступив до Петербурзької академії мистецтв, у якій свого часу навчався і його далекий родич Тарас Шевченко. Як кращий учень, отримував стипендію.

Крім того, за роки навчання в академії одержав кілька нагород - срібних медалей, а за конкурсну картину «Зустріч променів» удостоївся звання класного художника 3-го ступеня. По завершенню навчання в академії 1895 року Григорій Дядченко повертається в Україну. За протекцією Миколи Івановича Мурашка розпочинає свою художньо-педагогічну діяльність у Київській рисувальній школі, а з 1901-го одночасно викладає також у Київському художньому училищі. З 1909 року і до останніх днів художник проживає і творить у так званому Замку Річарда в Києві (Андріївський узвіз, 15).

Г.К.Дядченко відомий передусім як майстер невеликих за розміром акварельних пейзажів, переважна більшість яких, як уже було сказано, присвячена зображенню рідних художникові краєвидів села Керелівка та його околиць. Кращі з них - «Подвір'я», «Левада», «Кирилівка. Іщенків хутір», «Зустріч променів» та ін. Митець надзвичайно любив рідне село і при будь-якій нагоді навідував його. Наприклад, з листа Григорія Кононовича до директора Київської художньої школи довідуємось, що у 1919 році він поїхав «до своєї Керелівки», не дочекавшись різдвяної перерви і не взявши належного дозволу, – вирвався на зимові етюди.

Як пейзажист, Г.К.Дядченко зосереджував увагу не стільки на мальовничих краєвидах, хоч і їх немало у творах художника, скільки на простих, буденних мотивах.

Пам'ятна дошка, встановлена на будинку, у якому працював художник

Об'єктами зображення нерідко ставали для нього глухі закутки убогого села, злиденні хатки з прогнилими крівлями, почорнілі і покривлені тини, повітки тощо. Як людина самотня і замкнута в собі, в таких місцинах він знаходив умиротворення і відпочинок від життєвих тривог. Разом з тим, твори Г.К.Дядченка сповнені глибокою поезією. З неабиякою майстерністю він умів передавати буйну зелень дерев, у гущавині якої іскрами спалахують червоні кетяги калини («За хатою»), барви осіннього гаю з безлистим галуззям дерев («Гай»), сонячну заграву, що позолотила верхів'я могутнього дуба, над яким височить помережане легкими хмаринками бездонне небо («Осінній промінь»).  

Портретні твори Г.К.Дядченка теж невеликі за розміром і переважно безіменні. Причому носять вони в основному камерний характер. Художник не ставив перед собою завдання глибокого проникнення в психологію портретованих. Зображені на його портретах люди показані здебільшого в стані ліричної замріяності або глибокої задуми. Такий характер носять, зокрема, «Портрет дівчинки» (1892), «Портрет жінки» (1900-ті роки), «Автопортрет» (1910), «Голова дівчинки» (1892). Останній справедливо вважається кращим у портретному доробкові митця. Теплота, щира зворушливість у трактовці людських образів - це якраз і є те, що визначає собою неповторну своєрідність творчої манери Г.К.Дядченка-портретиста. 

Голова дівчинки. 1892.

Портрет дівчинки. 1892.

25 травня 1921 року в Керелівці прямо під час роботи обірвалося життя 51-річного українського художника.

Ім’я Григорія Дядченка стало відомим серед широкого кола любителів живопису, він увійшов до «Групи українських художників», яка ставила своєю метою реалістичне відображення життя народу. Нині його роботи зберігаються в Національному художньому музеї, Полтавському та Харківському художніх музеях. Твори, написані в період проживання у Замку Річарда, демонструються в Музеї Однієї Вулиці, що присвячений історії Андріївського узвозу.  

Джерела:

Дякуємо за наданий матеріал Павловій Людмилі Олександрівні.