 |
|
Іван Онисимович народився у бідній багатодітній сім’ї в Моринцях Черкаської області. Настільною книгою в хатах тут поряд з Біблією був „Кобзар" Т.Г.Шевченка. Ще із самого малечку хлопець познайомився з творами геніального земляка-односельця. Полум'яне, правдиве слово Тараса глибоко запало в душу. З прочитаного виникали дивні образи, які хотілося намалювати олівцем, фарбами.
У 1941 році закінчує Моринську середню школу, і вступає до Київського педагогічного інституту. Під час Великої Вітчизняної війни його разом з іншими насильно вивезли до Німеччини на примусові роботи. Там він працював у шахтах Ельзас-Лотарінгії та містечок Форбах і Штірінген. Після перемоги Радянського Союзу, восени 1945 року визволених бранців повернули на Батьківщину.
Іван Онисимович працює у Моринцях завідуючим і культорганізатором Будинку культури, а 1946 року вступає до Київського училища прикладного мистецтва, факультет альфреско-живописний. Після його закінчення (1948) вступає до Київського художнього інституту на декоративний факультет, та через рік переводиться на факультет живопису. Навчається в класі видатного художника України К.Д. Трохименка. Від свого вчителя перейняв любов до села, до рідної природи. Перші роботи датовані ще початком 50-х років і присвячені рідному селу - Моринцям. Дипломною роботою була картина „Дитячі роки Т.Г.Шевченка”.
|
Після інституту Іван Кулик потрапляє на роботу в м. Станіслав (нині Івано-Франківськ).
У 1964 році бере участь у підготовці до Шевченківських свят, є активним помічником у створенні музею етнографії у Моринцях.
З 1965 року живе і працює в Черкасах. Тут веде громадську роботу, бере участь у краєзнавчих експедиціях, збирає етнографічний матеріал.
За роки наполегливої роботи в мистецтві Іван Кулик створив чималу галерею портретів діячів нашої культури, подвижників духу Українського народу: Т.Г.Шевченка („Т.Шевченко. Роздуми"),Г.Сковороди, І.Нечуя-Левицького, І.Козловського, В.Стуса, В.Симоненка, О.Довженка.
Головна сила Куликового пензля - українське село. «Я виходець з села, вся моя творчість - сільська тематика. Можна сказати, що я живу, коли буваю в селі і малюю українські хатки, ставки, поля, луки... Люблю малювати сільських людей, в основному похилого віку, їх обличчя, руки - це географія тяжкої праці», - зізнався митець.
У 1973 році І.Кулика звинувачують у буржуазному українському націоналізмі та виключають із Спілки художників. Для митця настав час випробувань: його творчість ігнорували, республіканські виставки не приймали художніх робіт. Років зо два не міг взагалі взяти пензля до рук. Лише природа вилікувала художника – створення пейзажів захопило його. Кожен твір відзначається свіжою композицією, створює особливий ліричний настрій у глядача.
Івана Онисимовича поновили у Спілці художників аж у 1988 році. І майже відразу була проведена у місті Умані персональна виставка, на якій експонувалися 102 його роботи.
Близько сорока років плідно працював в українському станковому живопису Іван Онисимович Кулик. У його творчому доробку є епічні полотна, що тяжіють своєю філософською тематикою до монументальності, а поряд з ними - портрети, побутові картини, пейзажі, натюрморти. У кожному з цих жанрів художник засвідчив свій непересічний талант.
|
Творча спадщина майстра налічує більше п’ятиста творів. Людина надзвичайно щедрої вдачі, Іван Кулик подарував людям 256 картин. В 1967 році сто картин подарував рідному селу Моринці, а згідно його заповіту п’ятдесят робіт передано в Шевченківську школу мистецтв дружиною художника Луїзою Макарівною.
Іван Онисимович – учасник багатьох Всеукраїнських та обласних художніх виставок, твори його зберігаються в приватних колекціях та музеях Німеччини, Канади, США, в багатьох музеях України.
|
