Робота потребувала повної віддачі сил, вільного часу практично не залишалось, але Микола Степанович з живописом не розставався, а ввечері ще й співав у сільській хоровій капелі.

Роботи Миколи Степановича вдома надовго не затримувались, він щедро дарував їх друзям, гостям Шевченкового краю. Картини виставлялись на районних, обласних виставках робіт художників Черкащини. І зараз його роботи прикрашають домівки, квартири в Києві, Черкасах, в нашому Шевченковому краї. Їх можна побачити в приміщенні Шевченківського сільськогосподарського коледжу, школи мистецтв, Будищенського будинку престарілих. Одну зі своїх картин подарував заповіднику „Батьківщина Тараса Шевченка”.

Закоханий Микола Степанович у рідну українську природу, над усе любив ставки, озера, левади. Відчувається, що стихія автора – небо і вода. Дуже багато намальовано водойм, у яких, як у дзеркалі, відбиваються дерева і трави. І не просто відбиваються, вони чарують глядача своєю справжністю. Зачаровує висока небесна блакить і глибока далина простору. Стільки сонця і неба змогла б передати у своїх роботах тільки людина, яка душею, всім серцем любить рідну землю.

Скільки б ще картин намалював Микола Степанович, скільки добрих слів сказав би своїм рідним, якби не тяжка хвороба, яка зупинила життєвий шлях цієї духовно багатої, закоханої у всі барви світу, прекрасної людини.