І ми, читая, оживаєм,
І чуєм Бога в небесах…  

 

Під такою назвою в Національному заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка» в музеї нашого Кобзаря, с. Шевченкове, відкрита виставка книг «Кобзар» різних років видань із фондів заповідника.

На відкриття виставки завітали учні Шевченківського НВК разом із учителем української мови та літератури Ніною Олександрівною Галій та учителем музики Катериною Олександрівною Гаврильченко.

Про значущість цієї книги – святині кожного українця – розповіла присутнім заступник директора з наукової роботи Людмила Шевченко. Про кожну книгу Людмила Михайлівна говорила з величезним пошанівком і доносила дітям унікальність творчості Кобзаря та її глибинну суть у нашому сьогоденні. У далекий 1860 рік, січень місяць повела своєю розповіддю гостей завідувач музею Ольга Бондаренко, розпочавши знайомство з виставкою книгою 1860 року.

 

З величезним захопленням і глибокою цікавістю світились оченята дітей, коли вони вдивлялись в кожну книгу, представлену у вітринах. В залі музею «зацвіли» мальви, волошки, маки, соняхи, зачервоніли грона калини, засоромлено спалахнули чорнобривці на вишиванках учнів. Кожна з сорочок горіла своїм орнаментом, кидала вкрадливі тіні на книги, непідкупністю і теплом осявала лиця дітей. Коли ж учні почали читати поезії свого земляка – Шевченка, здалося, що поміж усіх незримо став сам Тарас, промовляючи устами шевченківців:

- Злоначинающих спини…  

Сила музики, а це були акорди струн бандури, примусила всіх присутніх перенестись у той час, коли Гамалія збирав своє військо, аби Україна – вільна, неподільна, свята засяяла своєю величчю і вільністю у високому Господньому піднебессі. Це Катерина Олександрівна своїм колоритним тембром виконала композицію «Гамалія», якій стало затісно у стінах нашого музею, і вона, вирвавшись на волю, полетіла до Донецька, Луганська, Волновахи, Щастя як заклик, і віра в те, що Україна є і буде, допоки звучить вічне слово нашого Пророка.

По-особливому зворушливо прозвучав акапельний спів дівчаток-школярок. Вони дарували присутнім пісні на слова Т.Шевченка у сучасній обробці ніжно, зворушливо, трепетно. Коли минула пісня «Тече вода з-під явора», всі присутні підспівували в унісон виконавцям. Так чарівно учениці передавали своїми юними голосами дитячий світ Тарасової юності, яка пройшла безпосередньо на цій садибі, де затишний музей гостинно приймає відвідувачів.  

Генеральний директор заповідника, Богдан Володимирович Писар, у своєму виступі наголосив: у ХХІ ст. з вуст земляків Кобзаря звучить слово і пісня нашого поета – це значущий знак для України: ці діти достойно і гордо звуться українцями, свято любитимуть свою землю і батьківський край і, як молитву, як заклик, не стомляться повторяти:

Свою Україну любіть…  

Головний зберігач фондів заповідника,
Ольга Дмитренко