«Тут і Шевченко, і калиновий цвіт на теплих руках України»

Саме таку назву мав захід, який відбувся 10 травня 2018 року в фойє літературно-меморіального музею Тараса Шевченка в с.Шевченкове. Науковці заповідника запросили на творчу зустріч черкаську художницю Неонілу Недосеко. Вона є автором прекрасного гобелену «Доля. Муза», виготовленого на замовлення музею до 175-ї річниці з дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Вже понад двадцять п'ять років цей витвір мистецтва зачаровує всіх гостей заповідника-шанувальників творчості Кобзаря. 

Народилася Неоніла Петрівна на Волині. Навчалася в училищі декоративно-ужиткового мистецтва імені Івана Труша. Працювала у майстерні по текстилю, яка була розташована у Львівському художньому фонді. Там зустріла досвідченого художника-графіка Альберта Недосеко. Їх поєднала творчість. Роботи Альберта Степановича захоплюють експериментаторством, характерним для львівської художньої школи пошуком нових ідей та незвичайних ракурсів. Саме під впливом свого чоловіка Неоніла Петрівна спробувала себе в акварелі та захопилася цією технікою. А згодом почала сама ткати гобелени.  

Згодом родина Недосеко переїхала до Черкас. Як же не вистачало їм Львова, який вони так любили, адже знали там кожен куточок! Минуло кілька років, подружжя так само полюбило Черкаси і Черкащину загалом.

Свого сина подружжя назвало Левом, мабуть, на честь найкращого міста своєї молодості, яке подарувало їм одне одного. Не дивно, що син також обрав шлях художника, адже все його дитинство пройшло в майстерні батьків. Він закінчив художньо-технічний коледж, Одеське художнє училище імені Грекова та Національну академію мистецтв України. Лев Недосеко – художник-живописець, тонкий колорист із чудовим відчуттям форми. Лев має свій цікавий погляд, що додає неповторної своєрідності його пейзажам, портретам, натюрмортам.  

Нині Альберт Степанович на заслуженому відпочинку, Неоніла Петрівна викладає живопис на факультеті графічного дизайну Черкаського бізнес-коледжу. Вона сповнена планів та ідей, двадцять чотири години на добу готова малювати, ткати, викладати.  

 

Захід було відкрито, і з великим задоволенням слово надали майстрині, яка детально розповіла про свою роботу над гобеленом. Неодноразово в той час художниця зверталася до «Кобзаря», який надихав та давав можливість ще краще осмислити постать Тараса Шевченка.

Далі слово надали Ользі Малько, художниці із с.Моринці, яка з трепетом прочитала для колеги власну поезію «Ряст».

До участі запросили учнів Шевченківського НВК, які привітали всіх присутніх піснею на слова Зої Ружин «Керелівка». Приєднався до концертної програми і творчий колектив місцевого будинку культури, який зачарував усіх присутніх своїм співом.

Закінчився захід неймовірно теплим спілкуванням майстрині та працівників і гостей заповідника.  

Молодший науковий співробітник заповідника
Людмила Метик

 

Ось як розповідає про ідею та створення гобелену сама майстриня:

У 1990 році під час реконструкції музею Т. Шевченка в с. Шевченкове (Керелівка) архітектором Фурсенком С.М. було запроектовано у вестибюлі музею на фронтальній стіні розмістити гобелен, який би висвітлював тему дитинства Тараса, пов'язану з цим краєм, формування його художнього мислення. Цей гобелен повинен був створювати певний образно-асоціативний настрій, урочисто налаштовувати відвідувачів на огляд експозиції. Мені було доручено виконати цей гобелен. Поштовхом до визначення ідеї стали три вірші Тараса Шевченка «Доля», «Муза», «Слава», які були написані ним всього за кілька років до смерті і були немов підсумком, сповіддю перед самим собою в ставленні до життя і творчості:  

В них він звертається до долі, як до жінки-богині, як до образу заступниці-матері, як до вищої сили, яка направляла його і надихала.

Вірші дуже схвилювали мене, я зробила багато ескізів, які переглядались разом з Фурсенком С.М., і я прислухалась до його порад. Врешті-решт ескіз знайшов свою «мову» і сформувався в триптих – центральна частина «Доля, дитинство», права «Муза, поезія», ліва «Муза, малярство».

В центрі композиції у весь зріст зображена жінка – Україна із запаленою свічкою в руках, що протягом всього життя Тараса Шевченка освітлювала його шлях. На голові у неї вінок, вище – зоря, вишиті рукава сорочки, які об'єднуються з рушниками, як розкриті крила. На рушниках справа і зліва оспівані в піснях птахи – соловейко і зозуля, як символи кохання і печалі. Внизу композиції маленька фігура дитини, Тарасика у полотняному одязі, який пасе ягнят, обличчям повернутого до жінки-України. Серед елементів композиції село: церква, млини, хати, маєток пана Енгельгардта.

Права частина гобелена зображає древо усної народної поезії і пісні, на вершині якого бандурист, козак Мамай, нижче два соколи – символи чоловічої краси і козацької звитяги, криниця, дубові гілки, а біля коріння древа – чистий лист паперу з пером як початок його творчості. В композицію вплетена стрічка з текстом української пісні «Ой поїхав з України козак молоденький, ой поїхав на чужину та там і загинув, свою рідну Україну навіки покинув», що образно перегукується з долею багатьох українців і самого Шевченка. Саме усна народна творчість, пісні, кобзарство, книги, які читав Тарас і сформували його потяг до поезії, письменництва.

Ліва частина теж зображає древо образотворчого мистецтва, малярства, це – калина. На вершині древа Богородиця з малям, Юрій Змієборець – одні з багатьох улюблених ікон українців, що символізують одвічну боротьбу добра зі злом заради світлого – життя людини і правди на Землі. Іконопис, народне ужиткове мистецтво, кераміку (в композиції два глечики), архітектуру (хата), калину, квіти, також обрамляє стрічка зі словами : «Ой, хто горя не знає, та нехай мене спитає…». Тло гобеленів об'єднується нейтральним, сірувато-білим кольором – це квітучі гілки дерев – «…садок вишневий коло хати». Вони не інтенсивні, не контрастні, а призвані м'яко відтінювати головні композиції.

Верх і низ гобеленів підкреслені лініями-площинами, що завершують сюжети, верхні – небо, нижні – земля, в яку вростають коріння дерев. Лінія землі декорована орнаментом, що повернутий вниз і символізує (як і в рушниках) потойбічний світ.

Стилістика гобеленів базується на традиційних прийомах народного килимарства, ткацтва: дещо геометризована, площинна, авторськи переосмислена і пов'язана із тематичною специфікою гобелена.

Кольорова гама тепла, домінують вохристі і червоні кольори, що наближають зображення до глядача, а сіре холоднувате тло віддаляє і дає відчуття повітряного простору.

Гобелен створювався протягом 1990 (ескізи, картон) року і 1991 року – виконання в матеріалі. Виконувався гобелен на Решетилівській фабриці ім. Клари Цеткін впродовж кількох місяців майстрами, ткалями-виконавицями під наглядом і участю автора у виконанні. Матеріали: основа – бавовняна кручена нитка, килимова, уток – натуральна овеча вовна».  

Гобелен експонувався в 1991 р. на Всеукраїнській виставці, присвяченій козацтву, в м. Київ в Будинку художника та на обласній художній виставці до 30-річчя Черкаської спілки художників в обласному художньому музеї м. Черкаси.