9 березня 2011 року УКРАЇНА відзначила 197 річницю від дня народження свого Великого Сина – Тараса Шевченка. В цей день багато людей відвідали Святу землю для кожного українця, батьківщину Кобзаря.
Люди із усіх куточків нашої держави приїхали вшанувати святая святих – батьківську садибу, могили батька та матері Тараса Шевченка, хату дяка – найпершу школу поета.
Делегація Черкаської обласної влади, до якої увійшли заступники голови ОДА Євген Влізло, Василь Корнієнко та перший заступник голови облради Анатолій Рибак, голови Звенигородської райдержадміністрації та районної ради Олександр Лисюк і Валентин Мельнічук, міський голова Олександр Саєнко та численні делегації сусідніх районів схилили голови перед генієм Кобзаря.
Вперше землю, яка зростила Тараса Шевченка відвідала Юлія Тимошенко. До фондів Національного заповідника „Батьківщина Тараса Шевченка” подарувала „Кобзар” видання кінця XIX століття, книгу, яка є священною для нашого народу.
У селах дитинства поета Моринцях та Шевченковому біля пам’ятника Тарасові Шевченку звучали поезії та пісні на слова Кобзаря. Майстри художнього слова, хорові колективи підносили ввись слова Шевченка, і здавалось, що вони долетіли до самого Бога.

10 березня 2011 року священики відслужили громадську панахиду за упокій душі Тараса Шевченка. Молилися до Святого Бога нащадки Шевченка, односельці, молилася сама Україна. А по закінченні служби, нащадки Кобзаря прийшли до літературно-меморіального музею Т.Г.Шевченка, у фойє якого відбулась тепла родинна зустріч. Лисенко Микола Павлович з дружиною Галиною Федорівною, Оксана Погрібна з донькою Юлею, Ольга Федорівна Кириченко, Зінаїда Федотівна Бойко, Петро Олексійович Шолох, та наймолодший із присутніх Віталій Басараб нагадували сторінки життя кожної родини, розповідали про сімейні реліквії, які передавалися від покоління до покоління. Микола Павлович подарував для збереження та експонування у музеї гребінь, на якому працювала його прабабуся, Галина Федорівна передала від родини Лисенків старовинну родинну хустку, а Оксана Погрібна – полотно та мичку із конопель. Реліквії родини Шевченків займуть почесне місце серед експонатів музею, нагадуватимуть нам про безперервний зв’язок поколінь Шевченкового роду.
В кожній Українській родині слово Кобзаря буде вічно жити.  Бо життя і волю свою   Тарас Шевченко приніс в жертву за майбутнє України, за долю рідного народу.  У поетичних творах просив у Господа кращого життя для своєї Батьківщини.

Неначе срібло куте, бите
І семикрати перелите
Огнем в горнилі, - словеса
Твої, о Господи, такії.
Розкинь же їх, Твої святиє,
По всій землі. І чудесам
Твоїм увірують на світі
Твої малі убогі діти!

Тарас Шевченко