ВАСИЛЬ ЛОПАТА
Василь Іванович Лопата — заслужений художник України, лауреат Державної (тепер Національної) премії імені Тараса Шевченка (1993), лауреат Міжнародної премії з екслібрису (Англія), премії Кабінету Міністрів України імені Лесі Українки за літературно-мистецькі твори для дітей та юнацтва (2008).
Василь Лопата народився 28 квітня 1941 року в селі Нова Басань Бобровицького району на Чернігівщині. І відколи себе пам’ятав, весь час малював: коли пас козу, бавився із підлітками на березі річки чи під лісом, на теплій черені печі або за партою у школі. Не було чистого паперу — малював на газетах. Не мав олівців і фарб — малював на піску паличкою, чи на стіні вуглиною… «Вперше, пригадується мені, я відчув себе «художником» десь п’яти-семи років. Удома нікого. Я сам. Мама напередодні Великодня побілила хату — комин наче ватман. Я знайшов вуглину на припічку й давай відтворювати найулюбленіші образи — коней. Доки бабуся, мама і старший брат повернулися із церкви, я закінчив свою «картину» й похвалився їм, що мною намальовано», — розповідав у одному з інтерв’ю художник. Хлопця насварили, проте він не залишив свої вправи і ще дужче прикипів душею до малювання.
Згодом в школі випускав стіннівку, вже тоді діти називали його художником. Семикласником Василь почув, що існують художні школи. Але жили бідно, батько загинув на війні, і по закінченню навчального закладу родич відвіз хлопця до зоотехнічного технікуму, щоб вивчився і зміг заробляти собі на шматок хліба. Вчився В.Лопата, як і в школі, на відмінно.
Проте випускник із червоним дипломом зовсім не хотів бути зоотехніком. Він поїхав у Київ, де вступив до училища прикладного мистецтва в Лаврі. Після двох років учнівства Василя Лопату призвали до війська. І там юнак не зрадив своїй мрії, продовжував малювати, здебільшого портрети. А згодом в солдатській формі складав вступні іспити в Києві на графічний факультет художнього інституту. Закінчив його в 1970 році. Вчився він у митця зі світовим іменем — Василя Касіяна. Пізніше працював у творчій майстерні Михайла Дерегуса. У книжці «Десь на дні мого серця» Василь Іванович писав: «Здійснилася моя заповітна мрія: я став художником. Навіть якби я жив сотню разів, я б повторив цей вибір. Я люблю цей процес, повний пристрасті та напруження, безпосередності, інтуїції та художнього розрахунку, радості та розчарування, досади».
Непересічний талант художника виявився при ілюструванні української поезії, прози, драматургії, фольклору. Це графічні цикли: «Маруся Чурай» Л. Костенко, «Сон князя Святослава», «Добрий заробок» І. Франка, «Людолови» З. Тулуб, «Прапороносці», «Таврія» О. Гончара, «Полтава» О. Пушкіна, «Українські балади», «Українські народні казки», «Українські народні думи», «Слово о полку Ігоревім», «Про славне військо запорізьке низове» А. Кащенка, «Страшна помста» і «Тарас Бульба» М. Гоголя, «Життя і творчість Г Сковороди», «Про парубка Івана та його вірного друга Коника» С. Богунова та інші.
У доробку українського художника, письменника, громадського діяча Василя Лопати — 700 графічних і малярських робіт, 25 персональних виставок, більше 65 проілюстрованих видань, оформлення вітчизняної гривні, дипломатичного й українського паспортів. А ще ним написані та проілюстровані книги: «Надії й розчарування, або Метаморфози гривні» (2000), автобіографічні повісті «Десь на дні мого серця» (2001), «Дорогу Свою покажи мені, Господи» (2005), «Кажу, як на сповіді» (2011).
Михайло Дерегус, народний художник СРСР, лауреат премії ім. Тараса Шевченка, якось сказав про свого колишнього учня: «…він (Лопата) — глибокий психолог і знавець народної душі, народного характеру, бо сам — частина цього народу. Його любов до України, до національного — не поза, не ідея, не умоглядний висновок, а пристрасть, поклик душі, натхнення».
Використані джерела:
http://ukrainka.org.ua/vasyl-lopata
http://meest-online.com/culture/kobzari-shevchenka-ta-hudozhnyky-2/
