Національний заповідник "Батьківщина Тараса Шевченка"

	Міністерство культури України

Події

Ремесло із криці і вогню
27 липня у Національному заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка» вже вкотре зібралися шанувальники народних ремесел. Мотив пісні «Дві мелодії» у запису незабутнього Назарія Яремчука став лейтмотивом заходу «Ремесло із криці і вогню». Гарматні постріли та звуки козацького тулумбаса закликали на територію Моринського музейного комплексу. Майстри-ковалі В’ячеслав Карвацький із міста Городище та Сергій Слинько із смт. Лисянка встановили два горна, які привезли з собою. Навпроти ковалів, на галявині, облаштувалися козаки громадської організації Вільного козацтва «Козачанський курінь» із села Козацьке Звенигородського району.		Ковалі Сергій Слинько та В"ячеслав Карвацький

Козаки заряджають гармату		Майбутній козак б"є в тулумбас

Ковальське горно		Заступник директора з наукової роботи Шевченко Л.М. та завідувач музею Бондаренко О.А. розповідали про те, що одним з найголовніших давньоукраїнських язичницьких богів є Сварог – бог неба, заліза, ковальства і шлюбу. За народними уявленнями, небесний коваль навчив людей варити і кувати мідь та залізо, будувати домниці, кузні, викував першу шлюбну золоту обручку. Дав знання землеобробітку: викував плуга та вказав, як ним виорати землю, навчив молоти зерно та пекти хліб. Розвиток ковальства та поширення різних видів металів залежало від ступеня розвитку народу та від природних умов. Недарма є епоха міді, епоха бронзи, заліза.
Історія прадавнього ремесла налічує тисячі років. Обробка металів способом гарячого кування на території України виникла ще у давньоруський період. Ім’я легендарного засновника міста Києва – Кия – означало «палиця» або «молот», воно споріднене зі словом «кувати». Існує древня легенда про те, як коваль запряг великого змія в плуг та борознив ним землю – так утворилися русла рік та укріплення навколо міста – «змієві вали». Київські князівства знаходилися поблизу великих родовищ високоякісної руди, тому ковалі були забезпечені сировиною. Досить швидко Київська Русь досягла високого рівня розвитку ковальства і почала конкурувати не тільки з різними європейськими державами, але й із самою Візантією. Високою майстерністю відзначалися київські ковалі, які виготовляли не тільки побутові предмети, але й ювелірні вироби, прикраси, а також культові речі – хрести, литі дзвони, царські ворота, шати ікон, окуття престолів, архітектурне оздоблення і прикраси.

У XV—XVI ст. ковалі навчилися виготовляти голки, годинники, ювелірні вироби. Ці більш вузькі спеціалізації зосередилися у містах. Коваль був найшанованішою людиною у суспільстві. Вважалося, що він володіє магічними здібностями і є лицарем духу.
		Йти б ковалеві вже додому, Де його давно вечеря жде. Коли ж ні: сидить в дворі пустому Край ковадла, тріснутого в день. Все кував, кував на нім сокири, Кликав весни дзвоном лемешів, А тепер хоч спогади визбируй, Щоб стягнути тріщину в душі. Іскри падали зірками долу І обсмалювали рукави… Лунко відкликавсь зозулі молот: «Цілу сотню літ, старий, живи…» На схололу синю твердь ковадла Руку в мозолях старий поклав І відчув руки велику владу, Як ніколи ще не відчував.
В попередніх століттях ковальство – одна із найважливіших професій у селі. Кожен селянин звертався у кузню для налагодження сільськогосподарського інвентарю, виготовлення будь-яких предметів, а також для підковування коней.
Був коваль, один коваль На усе село. І людей будила сталь. Весело було Біля кузні. Всі стежки Пролягли сюди. І стояли два стіжки І цебер води На подвір’ї коваля. Йшов у кузню він – І стеливсь через поля Металевий дзвін. Був коваль, один коваль На усе село. Серп, підкову Чи вухналь, Рало, чересло Для людей кував коваль… (Іван Гущак)
Колись майже в кожному селі були розташовані, як правило, на околиці, кузні. Ковалі володіли всіма прийомами вільного ковальства, зварювання, термічної обробки, чорної пайки міддю. Кожен майстер знав особливості обробки різних сортів сталі, численні хитрощі і секрети, відомі іноді тільки йому самому. Кузня на селі звичайно була місцем зібрання чоловіків, своєрідним клубом за інтересами.
От і розходяться сутінки чорні, Молот вистукує ближче, дзвінкіш, Світиться в горні, жевріє в горні Біло-сліпучий гарячий леміш. От і снується спокійна розмова, Скручені круто, димлять цигарки, Пада з ковадла десята підкова, Гублячи синьо-прозорі зірки. (Андрій Малишко)
Були часи, коли українці вільно жили на свої землях, а було, що доводилося до рук брати зброю, аби захистити рідний край. Майстри-зброярі виковували мечі, бойові сокири, шаблі, ножі, сагайдак із стрілами, кольчуги, щити та шоломи. Зброярне ковальство було пов’язане з особливо ретельною обробкою металу, потребувало надзвичайної майстерності у роботі. У Запорозькій Січі у різні періоди існувало десятки, а то і сотні кузень. Історія українського козацтва овіяна романтикою, основною зброєю лицарів степу була шабля. Козак і шабля – нерозлучні. У народних думах і піснях, легендах і переказах, говориться про те, що козак міг прогуляти все, окрім шаблі та шапки, бо ці предмети були уособленням гонору та лицарської гідності.
Ковалю, дорогий ковалю, Великий брате криці і вогню, Пали у горні кривду і брехню, Не буде в світі горя і печалі. Усе життя ти йдеш назустріч дню, До підлості нема у тебе жалю. Гартуй же правду із міцної сталі, Як воїнам гартуєш ти броню. Без правди ми не можем в світі жити, Нам тільки з нею у бої ходити До старості, до посивілих скронь. Коли ж в горнилі буде жар згасати, Ми біля нього станемо на чати, І кожний кине серце у вогонь!
Ковальський промисел в Україні існував аж до середини ХХ століття. Художня обробка металу за своє багаторічне існування пройшла значну еволюцію, були часи розквіту і занепаду. Ковальство як вид мистецтва впевнено пройшло крізь віки і епохи, до сьогодні не втративши первісної краси. Ковальське мистецтво зміцнює дух і запалює серце справжніх чоловіків.
Коваль кує залізо ще гарячим. Тоді, коли воно пашить вогнем. Чи зможемо назвати ми ледачим Того, хто є металу королем?… (Анастасія Верхова)
		Про сторінки історії прадавнього ремесла, його виникнення та розвиток із цікавістю слухали учасники та гості свята. Намистинами українських пісень «Я козачка твоя», «Мій рідний край», «Цвіте терен» прикрасила свято гордість громади села Моринець школярка Аміна Мамай.

Козацький дух відчувався у кожному концертному номері, що дарували козаки громадської організації Вільного козацтва «Козачанський курінь», яку очолює осавул Голуб Олег Петрович.

Окрасою заходу став майстер-клас по ковальству проведений молодими ковалями Сергієм Слиньком та В’ячеславом Карвацьким. У рідних містечках майстри мають кузні, де виковують підсвічники, декоративні композиції, журнальні столики, оздоблюють ворота, вікна будинків, ганки, криниці та інше. Свої шедеври демонструють на виставках, проводять майстер-класи, пізнають прадавні секрети ковальства та створюють свої власні. У кожного свій шлях до пізнання ремесла. Сергій Слинько п’ять років тому захопився ковальством як дивним ремеслом, що дає змогу за допомоги стихій природи отримувати нові і нові художні форми із металу. В’ячеслав Карвацький з 2007 року самотужки опановує прадавнє ремесло із криці і вогню.
		Передзвін ковальських молотів закликав охочих спробувати власноруч приборкати метал і вогонь. Знайшлися сміливці. Незважаючи на юний вік, семирічний Максим Ільчук майстерно бив молотом по ковадлу, намагаючись надати унікальної форми розжареному металу. А в цей час усі бажаючі мали можливість посмакувати справжнім козацьким кулішем та взяти участь у козацьких забавах. Ольга Бондаренко, завідувач літературно-меморіального музею Т.Г.Шевченка

Ремесло із криці і вогню