|
|
|
|
Виставка робіт Миколи Дойнеки
«Усе було високе й чисте: достигле поле, небеса»
|
|
|
У січні минає рік, як залишив рідну оселю, Тарасову землю, маму Софію скромний, світлий, талановитий чоловік Микола Дойнеко. 23 січня 2017 року у літературно-меморіальному музеї Тараса Шевченка у селі Шевченковому була відкрита виставка його робіт по дереву на шевченківську тематику та унікальних фото, на яких зафіксовано миті Тарасової батьківщини, її ні з чим незрівнянної природи.
Захід відкрила генеральний директор Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» Людмила Михайлівна Шевченко. Вона розповіла присутнім про багатогранний талант Миколи Дойнеки, його надзвичайно чутливу душу як до людей, так і до всього, що його оточувало, до розуміння і сприйняття Святого Письма, про особливу любов до місць дитинства Кобзаря. І ще сказала, що кожна з робіт, які експонуються на виставці, є візитівкою Шевченкового краю, бо тут по-особливому трепетно переданий шлях нашого Тараса від дитинства до останнього його подиху, а ще – природа Тарасової місцини з оспіваними ним тополями, калиною, Дніпром-Славутою.
|
Людмила Метик, науковий співробітник заповідника, розповіла гостям про зібрання, які склали колекцію робіт майстра, а їх налічується сімдесят чотири. Ще у кінці 80-х років минулого століття Микола Михайлович приходив до музею та невеликим простим фотоапаратом відзнімав ті чарівні куточки колишнього Тарасового обійстя. Саме ці зображення пізніше стануть перлинами фотоколекції.
З часом наш земляк став все частіше й частіше навідувати бібліотеку музею. Перелистував книги, розмірковував над ілюстраціями, що були в тому чи іншому «Кобзареві». З-під талановитих невтомних рук різцем чи лобзиком вимальовувались образи перебенді, Оксанки і Тарасика, Шевченка-солдата, Тараса-академіка, а поряд батьківська хата і мальви, ота єдина Україна, яка снилась нашому Генію в далеких казахських степах та сірому холодному Петербурзі. Портрети Кобзаря, створені Миколою Михайловичем, є окрасою багатьох навчальних закладів України. Ні одна з робіт не повторювалась, у кожну автор додавав щось особливе, що давало право називати їх шедеврами творця. Він не мав художньої освіти, але мав глибоку вразливу душу, саме очима художника споглядав все навколо, що його оточувало.
|
|
|
|
Важко сьогодні сказати, чи були б ці роботи такі досконалі, якби Микола Михайлович не був наділений бачити все і сприймати душею художника, всім своїм єством і розумінням передавати красу на папері. Адже початком усього стали його малюнки, які він дарував своїм друзям.
|
Його друзі сьогодні прийшли на відкриття виставки, аби порадіти та посумувати за цим добропорядним чоловіком.
Олена Миргородська пригадала, що за чашкою чаю можна було годинами вести бесіду з цим мудрим порадником. Він умів підтримати, зрозуміти, підказати. Міг вести розмову про політику чи цікавий фільм.
Петро Ковтун, щирий товариш, із хвилюванням і сумом сказав: «Такого друга не було і вже не буде… Мені сьогодні його дуже й дуже не вистачає».
Наталія Прісич у своїх спогадах наголосила, що в той день, коли назавжди прощались із Миколою, щедро, не по-зимовому тепло світило сонце. І це підкреслювало: рідний світ покинула добра, сонячна людина, залишивши нам тепло і чуйність свого серця.
|
|
|
До річниці пам'яті М.Дойнеки Володимир Бойко написав зворушливу поезію, яку душевно прочитала Наталія Карпенко під акомпанемент гітари. Музика була особливою пристрастю Миколи Михайловича, сам умів грати на гітарі. Ніжна мелодія у виконанні Вадима Пріщепова навіювала спогади про митця, викликала у присутніх сльози на очах.
|
|
|
Сумний спогад
(пам'яті Миколи Дойнеки)
День сумний, сумніший не буває,
Гіркоту, що доля нам дає
Через силу інколи ковтаєм,
Ціляком ковтаєм, не жуєм.
Не дограли пальці на гітарі,
Складені березові зразки,
Захолов не ввімкнений паяльник,
І лежать етюди-образки.
З часом висихають густі лаки,
У верстак уставлений різець,
Не розкриті туго збиті папки,
І підструганий без діла олівець.
Не торкаються полотен акварелі,
Чистий лист до себе не зове,
Фарби, туші змішувались, гелі…
Вилились свідомо б у нове.
Не дограли пальці на гітарі,
Не бринить на грифові струна,
Плачуть верби, схоплені у кадрі,
А землі торкається труна.
|
Також на слова Володимира Бойка у виконанні Анатолія Різника (його і музика) під акомпанемент Володимира Пономаренка, проникливо і щиро линула пісня «Шлях у дитинство», а крізь вікна музею сонячне проміння ніжно освітлювало роботи майстра, залу, всіх присутніх.
На мить здалось: ці промінчики з небесної синяви посилає сам митець, як добро і щедрість своєї глибокої любові до всього і всіх, що пов'язане з іменем нашого земляка Тараса. А ще Володимир Бойко подарував заповіднику виконаний ним портрет Миколи Дойнеки як спогад далекої юності.
Вечір спогадів продовжила Лариса Кравець, у минулому керівник дитячого садочка "Тарасик". Вона розповіла, що Микола Михайлович, крім прекрасних картин та портретів, міг із легкістю виготовити шкатулку, підвісну шафу, підсвічник, столик чи стільчик. Особливо красивими були підвазонники, фруктівниці, іграшки, які різьбяр виготовив для дитячого садка, вони і сьогодні є прикрасою дитячих спалень та фойє закладу. Дерево оживало в його руках, віддаючи тепло дітворі, зачаровуючи своїми казковими витворами.
|
Парасковія Ткаченко подякувала працівникам заповідника за збережену колекцію, за пам'ять про свого родича, нагадавши, наскільки скромним у побуті, невибагливим і добрим він був.
Валентина Войцехівська, пригадуючи їхнє спілкування, не переставала дивуватися умінню Миколи вислухати співрозмовника, всього кількома фразами по-філософськи проаналізувати сказане, мудро відстояти свою думку. До виставки вона додала фото Миколи Михайловича із власного архіву.
Отець Богдан, настоятель храму Івана Богослова, ніби підсумовуючи сказане попередніми мовцями, наголосив, що неодноразово був присутнім при розмовах Миколи та пані Валентини. Говорили вони на різні теми, та при тому спокійний, врівноважений, тихий голос співбесідника підкреслював вразливу глибоку душу, душу людини, що сприймала навколишній світ по біблійних законах, аби передати глибинність, суть призначення людини як Божого творіння на землі, як найвищого дару у цьому світі. |
|
|
|
|
Серед робіт майстра є сім незакінчених. Особливе хвилювання проймає кожного, хто зупиняє на них свій погляд. До останнього дня свого земного життя (в травні виповнилось би йому шістдесят) не залишав митець своєї улюбленої справи. Ще дуже багато він мав задумів та мрій…
Та не нам знати, коли обірветься ота тонка, незрима нитка земного шляху, залишаючи за собою все недоспіване, недоказане, недомріяне.
Ось і знову прощальний політ
До єдиної отчої хати.
Вечоріє.
Спиняється світ.
Ти коли повернешся, брате?
Павло Гірник
Не повернеться… Бо душа вже там, у далекому піднебессі, вона понесла у ті чисті світи і джерельце, і калину, і батьківську землю, де чекає рідний до щему в зболілих грудях наш Прометей Тарас, портрети якого так часто зображав на своїх роботах митець Микола Дойнеко.
|
Ольга Дмитренко,
головний зберігач фондів заповідника |
| |
|
|
|
|
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
| |
|
